Інтерв’ю з Устимом Похмурським, засновником гурту Один в Каное, що виступатиме на найближчих Тихих вечорах 15 травня.

Мабуть, справедливо сказати, що про ваш гурт дуже мало відомо. Як відбулось створення Один в Каное і що вас насправді об’єднало?

Найголовніше таки відомо – ім’я гурту, а все інше – не таке вже й важливе, насправді. Гадаємо, людям цікавіше буде послухати нас, а не про нас. Тим більше на такому ранньому етапі. А історія – вона ж приходить з часом. Або не приходить. А поки нема що розповідати. Можемо тільки сказати, що більше року тому зібралось собі кілька людей з різними смаками і спільною любов’ю до музики. З часом хтось пішов, хтось прийшов і ось залишилось нас троє – ті, кому сьогоднішнє «Каное» найближче.

Яким чином формується ваша творча концепція, як пишуться пісні?

Не можемо сказати, що в гурту є якийсь особливий концепт, чи завдання. Пісні – це набутий життєвий досвід, роздуми, емоції, почуття – все пережите і справжнє. Головне – писати про те, що відчуваєш, без фальші. Хай воно навіть не завжди прозоре і зрозуміле для інших, зате правдиве.

А про що ваші пісні, є якась найближча тема, про яку зажди хочеться поділитись з публікою?

Зрозуміти, про що пісні можна, послухавши їх. Намагаємось не «прикипати» до однієї, а розмовляти на різні теми. Так цікавіше. Гурт – як окрема особистість, з якою цікаво тоді, коли можна поговорити про все на світі.

Цікаво, як проходять ваші репетиції і творча співпраця взагалі. Ви дискутуєте, сперечаєтесь, розумієте один одного з пів слова, чи у вас чітко розподілені ролі у процесі піснетворення?

Під кінець репетицій завжди хочеться, щоб час став трохи гумовий.

Ми доволі різнимось між собою за характерами, темпераментами, поглядами, тому без суперечок не обходиться. Але така різноманітність швидше йде на користь, бо означає небайдужість людей до справи, яка твориться.

Ви вже маєте на рахунку сольні виступи, що, очевидно, свідчить про певний об’єм накопиченого матеріалу, чи подумуєте над записом альбому?

Так, багато про це думали і думаємо. І навіть намагались щось робити, але поки–що все це в якомусь дивно-затягнутому процесі.

У вашому репертуарі ряд переспівів пісень інших виконавців. Чим ви керуєтесь у виборі тих пісень?

——— еее. ноу коментс))

Які найбільші творчі виклики ви бачите перед собою?

Страшно признатись.

А маєте амбіції на велику сцену чи музика це більше необхідність самовираження без кар’єрних спонукань?

Будь-яка необхідність самовираження криє в собі ще більшу необхідність донести це самовираження до інших. Звісно, якщо музика перестає бути самоціллю і є лише засобом досягнення чогось, то нічого доброго з того не вийде.

Чи якісь пісні вже потрапляли в етери радіостанцій?

Поки-що ні.

Які ваші враження від молодої львівської музичної сцени? Є оригінальні тенденції варті уваги?

Починає з’являтись справді хороша музика. (Сьогодні в музикантів є багато можливостей, потрібне лише бажання).

Акустична програма це ваше “первородне” відчуття музики чи інтерпретація?

Ми починали з електричного звучання. Шукали себе в ньому, але не знайшли. Натомість, спробувавши акустику, відчули щось дуже близьке. В ній і залишились. До сьогодні.

А завтра – хто-зна..

Що свіжого зможуть почути ваші прихильники на Тихих вечораХ?

В плані творення нових пісень ми не дуже продуктивні. А радше – критичні. Хочеться, щоб кожна нова пісня була особливою. Принаймні для нас. До неї слід звикнути, полюбити, а ми звикаємо довго. І любимо.. – довго.